Ukraine

Перезавантаження під вогнем: чому зміна головнокомандувача ВСУ — це і питання Балтії

Baltic Security Monitor | Аналітична стаття
21 липня 2026

Більше, ніж кадрова зміна

Зміна головнокомандувача під час великої війни майже ніколи не є лише кадровим рішенням. В Україні вона означає перегляд підходів до ведення війни, а для НАТО — потенційну зміну головного джерела бойового досвіду, на якому Альянс дедалі активніше будує власну підготовку до війни з Росією. Саме тому призначення генерал-майора Михайла Драпатого виходить далеко за межі внутрішньої української політики.

21 липня президент Володимир Зеленський звільнив генерала Олександра Сирського з посади головнокомандувача Збройних сил України та призначив на його місце генерал-майора Михайла Драпатого — найбільшу зміну у військовому керівництві України після призначення Сирського у 2024 році. Зеленський пояснив рішення необхідністю «перезавантажити» оборону країни в умовах затяжної війни.

Рішення стало кульмінацією політичної кризи, що розпочалася тижнем раніше після звільнення міністра оборони Михайла Федорова — одного з головних драйверів української дронової програми. Публічно він звинуватив Сирського у блокуванні військових реформ та збереженні надмірно централізованої моделі управління. Ця критика збіглася з давнішими претензіями частини військових щодо високих втрат під час окремих наступальних операцій. [4].

Рівень перший: кадри

Формально це кадрове рішення — заміна одного генерала іншим. Але масштаб реакції показує, що йдеться про більше. Звільнення Федорова спричинило протести в Києві та інших містах: на центральній площі столиці зібралося понад тисячу людей з українськими та європейськими прапорами, а заступник командувача Повітряних сил ВСУ подав у відставку на знак протесту, заявивши, що усунення Федорова — «велике зло для обороноздатності країни» [3]. Проурядовий медіапроєкт United24 навіть призупинив публікації, щоб «взяти участь у протестах після звільнення міністра оборони Михайла Федорова» [3]. Це один із небагатьох випадків за час повномасштабної війни, коли поєднання суспільного та внутрішньовійськового тиску завершилося зміною найвищого військового керівництва країни. Саме ця реакція показує, що кадрове рішення давно перестало бути суто кадровим.

Рівень другий: реформа

Його призначення означає не лише зміну прізвища на посаді, а й потенційну зміну самої філософії ведення війни. Драпатий приходить не як компромісна фігура, а як носій конкретної альтернативної моделі. Очоливши Сухопутні війська, він замінив приблизно половину керівного складу, розпочав реформу системи рекрутингу проти корупції, оновив методи підготовки під реалії поля бою й почав інтегрувати сучасні технології безпосередньо в бойову підготовку [5]. Він — автор ініціативи «Лінія дронів», що передбачає створення суцільної зони ураження завглибшки 10–15 км уздовж лінії фронту, де масоване застосування дронів робить просування російської техніки й піхоти вкрай витратним; за його ж оцінкою, від 80 до 90 відсотків фронтової оборони вже спирається на безпілотні системи [5]. На відміну від більш централізованого стилю управління, який пов’язували із Сирським, Драпатий послідовно виступає за ширші повноваження командирів нижчої ланки, швидше ухвалення рішень та персональну відповідальність за результат [4].

Головне питання зараз не в тому, чи має Драпатий правильну філософію, а в тому, чи вціліє інфраструктура реформ Федорова — команди, програми закупівель і дронових розробок — після його звільнення. Якщо новий головнокомандувач збереже ці команди і поєднає їх зі своєю моделлю децентралізованого управління, зміна може закріпити технологічний вектор української армії. Якщо ж перестановки поглиблюватимуться і зачеплять ширше коло керівників, є ризик, що перехідний період тимчасово уповільнить ухвалення рішень — саме тоді, коли Росія продовжує інтенсивні ракетні удари, а Україна веде власну кампанію далекобійних ударів.

Рівень третій: Балтія і НАТО

Україна сьогодні є головним джерелом сучасного бойового досвіду для НАТО. Саме тому зміна її військового керівництва виходить далеко за межі української внутрішньої політики.
Для країн Балтії ця перестановка — не суто внутрішньоукраїнська подія. Україна залишається головним джерелом бойового досвіду НАТО в дроновій війні, протиповітряній обороні та стійкості до російської тактики, і цей обмін уже інституціоналізований: українські дронові екіпажі брали участь в навчаннях Aurora 26 у Швеції разом із 16 тисячами військових з 11 країн, а на навчаннях Hedgehog в Естонії українські оператори дронів, граючи за «супротивника», продемонстрували результати, які союзники назвали «жорстокою правдою» про вразливість НАТО до дронової війни [7] [8]. У Латвії на полігоні Селія триває тестування технологій протидронової боротьби за участю оборонної промисловості країн НАТО та України [9].

Перезапуск командування може прискорити цей обмін, якщо Драпатий — прямий автор доктрини масованого застосування дронів — зробить співпрацю з НАТО пріоритетом. Але є й зворотний ризик: якщо перестановки в Генштабі та родах військ триватимуть кілька тижнів, робочі контакти й особисті стосунки між українськими інструкторами й натовськими партнерами, напрацьовані роками, можуть тимчасово розпастися — саме в момент, коли Альянс щойно почав системно вчитися на українському досвіді.

Кремль тим часом намагається применшити значення перестановки: речник Пєсков заявив, що «зміни в структурі київського режиму, включно з кадровими змінами в уряді», не є значущими для результату конфлікту [6]. Ця риторика передбачувана й водночас показова: Москва зацікавлена подавати перестановку як ознаку кризи українського керівництва, хоча сама по собі зміна командувача не означає зниження боєздатності — доки немає підтверджених збоїв в операціях.

Ймовірні наслідки

Найближчими тижнями варто очікувати продовження кадрових змін у Генеральному штабі, командуваннях окремих родів військ і структурах, відповідальних за закупівлі та розвиток безпілотних систем.

Для самого війська головною інтригою стане те, наскільки швидко новий головнокомандувач зможе запровадити більш децентралізовану модель управління без втрати керованості під час активних бойових дій.

Для Росії кадрові зміни майже напевно стануть елементом інформаційної кампанії, покликаної демонструвати нібито кризу українського керівництва. Самі по собі вони не свідчать про ослаблення боєздатності, якщо не супроводжуються підтвердженими збоями в управлінні військами.

Короткостроково існує ризик тимчасового уповільнення ухвалення окремих рішень, особливо якщо перехідний період збігатиметься з новими масштабними російськими ударами або наступальними діями.

Водночас у середньостроковій перспективі зміна командування може посилити технологічний розвиток української армії, якщо новому керівництву вдасться зберегти дронові програми, кадрові команди та темп реформ.

Варто прочитати

Висновок

Зміна головнокомандувача рідко відбувається у зручний момент — і ця не виняток: вона настала не після стабілізації фронту, а посеред інтенсивних російських ракетних ударів, української кампанії далекобійних ударів і незавершеної суперечки про темпи військової реформи. Для Києва ставки — це здатність Драпатого одночасно втримати фронт і провести реформу. Для Балтії ставки інші, але пов'язані: чи залишиться Україна надійним і стабільним партнером з обміну бойовим досвідом у дроновій війні, на якому НАТО вже будує частину власної оборони східного флангу. Питання вже не в тому, чи зміниться українська армія. Питання в тому, наскільки швидко ці зміни встигнуть випередити наступний етап війни — і наскільки швидко НАТО встигне навчитися разом із нею.

Baltic Security Monitor (osint-baltic.com) — аналітичне видання про безпеку на північно-східному фланзі НАТО.
Аналітичні оцінки та рівні довіри в цій статті підготовлені редакцією на основі відкритих джерел.