Валдай — Пекін: Лукашенко між двома патронами
Baltic Security Monitor | Аналітичний коментар
29 червня 2026 року
За чотири дні Олександр Лукашенко провів переговори з Владіміром Путіним на Валдаї і з Сі Цзіньпінем у Пекіні. Дві зустрічі. Два різних результати. Одне геополітичне рівняння, яке стає дедалі складнішим для того, хто стоїть між ними.
Валдай, 26 червня: зустріч без підпису
Путін прийняв Лукашенка у своїй приватній резиденції на Валдаї — місці, де він рідко проводить офіційні переговори з іноземними лідерами. Кремль підтвердив зустріч лише після її завершення. Прес-секретар Дмитро Пєсков повідомив, що обговорювались питання Союзної держави, торговельно-економічна співпраця та регіональна безпека. Офіційних заяв за підсумками не планувалось.
Ці слова описують формат, а не зміст.
Зустріч відбулась через день після того, як Лукашенко публічно зажадав від посла Росії в Білорусі Бориса Гризлова «не втягувати Мінськ у війну проти України». За даними Wall Street Journal, Путін нібито тисне на Лукашенка з метою відкриття другого фронту проти України з білоруської території. Росія також шукає правові підстави для залучення білоруських громадян до своїх збройних сил через механізми Союзної держави.
Контекст для розуміння зустрічі такий: 19 червня Зеленський висунув Білорусі семиденний ультиматум — зупинити роботу ретрансляторів сигналу для корегування маршрутів ударних дронів, або Україна знищить їх самостійно. 22 червня, до спливання дедлайну, ретранслятори припинили роботу. 24 червня Зеленський підтвердив, що ретранслятори на кордоні перестали функціонувати.
Тобто Лукашенко їхав до Путіна фактично одразу після того, як виконав ультиматум Києва — і публічно заявив послу Москви, що не збирається втягуватись у війну. Це була найгучніша демонстрація незалежної позиції Мінська від початку повномасштабного вторгнення.
Для Путіна Білорусь корисна рівно доти, поки вона здатна надавати територію, інфраструктуру і стратегічну глибину — без прямих наслідків для себе. Ультиматум Зеленського показав: ця схема більше не є безкоштовною.
Що Москва хотіла отримати від зустрічі — відомо: плацдарм для можливого повторного наступу на Київ, розгортання ретрансляторів, мобілізаційний контингент. Чого не отримала — підтверджує відсутність будь-яких підписаних документів, спільних заяв і навіть протокольних фотографій.
Пекін, 29 червня: суверенітет як захисний щит
Відразу після Валдаю Лукашенко вилетів до Китаю. Сьогодні, 29 червня, відбулась зустріч із Сі Цзіньпінем у держгостьовому будинку Дяоюйтай у Пекіні.
Сі Цзіньпінь заявив, що Китай підтримує Білорусь у захисті її національного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, а також у виборі шляху розвитку, що відповідає її власним умовам. Пекін виразив готовність і надалі надавати допомогу в межах своїх можливостей для розвитку Білорусі.
Відносини двох країн перебувають на «історичному піку», — заявив Сі. «Це саме те, про що ми говорили з вами раніше», — відповів Лукашенко. «І, мабуть, певною мірою, те, про що ми мріяли напередодні цієї глобальної співпраці між Білоруссю і… Китаєм».
Сі наголосив на необхідності мобілізувати ресурси різних секторів для просування співпраці в рамках «Поясу і шляху» і координації в межах багатосторонніх структур — щоб разом виступати стабілізуючою силою у турбулентному світі.
Послідовність символічна і навряд чи випадкова: спочатку Москва з вимогами, потім Пекін з захистом. Для Лукашенка Пекін — страховий поліс, який обмежує свободу дій Москви. КНР не зацікавлена у втягуванні Білорусі у пряму участь у воєнних діях: Мінськ є ключовим логістичним вузлом ініціативи «Пояс і шлях» до Європи. Ізольована або воююча Білорусь — це руйнування маршруту, в який Пекін інвестував роки.
Лукашенко востаннє відвідував Китай у вересні 2025 року, коли брав участь у великому військовому параді в Пекіні та саміті ШОС. Нинішній візит — одразу після Валдаю — це вже не протокол, а недвозначне геополітичне повідомлення.
Аналіз: три рівні
Рівень перший — Москва. Путін не отримав того, чого хотів. Валдайська зустріч без документів і заяв — публічна фіксація межі, яку Лукашенко поки що не переступає. Але Мінськ не є вільним гравцем: на білоруській землі розміщені тактична ядерна зброя Росії, зокрема ракети «Орєшнік», і залишається контингент інструкторів «Вагнера». Залежність від російського палива та інтеграційних ланцюгів ВПК — структурна, а не ситуативна.
Рівень другий — Мінськ. Лукашенко грає на максимальне збереження режиму, а не на геополітичний вибір. Вимкнення ретрансляторів після ультиматуму Києва, публічний конфлікт з послом Москви, негайний виліт до Пекіна — це не незалежна зовнішня політика. Це тактика виживання правителя, якому загрожують одночасно ударами з Києва і тиском з Москви. Китай при цьому є не союзником, а страховим поліс ом: його формальна підтримка «суверенітету Білорусі» є найдієвішим стримуючим фактором для Кремля.
Рівень третій — Пекін. Фраза Сі «Китай підтримує суверенітет і територіальну цілісність Білорусі» прозвучала не у вакуумі: вона адресована Москві не менше, ніж Мінську. Пекін публічно застеріг Москву від того, щоб перетворювати Білорусь на активного воюючого суб'єкта. Водночас Китай не розриває стосунків з Росією — він лише позначає межі дозволеного для свого вгляду на регіональну стабільність.
Наслідки для регіональної безпеки
Для країн північно-східного фланга НАТО — Естонії, Латвії, Литви та Польщі — ця дипломатична послідовність несе конкретний зміст.
Зниження ймовірності відкриття другого фронту з білоруської території — тимчасове, не структурне. Білоруська армія не мобілізована і не залучена; ретранслятори вимкнені. Але Лукашенко не демонтував жодного елемента інфраструктури, корисної для Росії — ні ядерні майданчики, ні логістичні депо, ні маршрути для безпілотників. Зеленський прямо вказав, що Білорусь продовжує будівництво доріг, амуніційних сховищ і паливних депо біля кордону з Україною — без жодного невійськового пояснення.
Найважливіший структурний висновок: Китай увійшов у рівняння білоруського нейтралітету як активний гравець, а не спостерігач. Це ускладнює як тиск Москви на Мінськ, так і будь-який сценарій примусового втягування Білорусі у конфлікт.
Baltic Security Monitor (osint-baltic.com) — аналітичне видання про безпеку на північно-східному фланзі НАТО.
