Baltic Security Monitor | Геополітичний коментарЗа матеріалами Material OSINT Update, 4 серпня 2026, 20:00

Морська війна давно перестала бути боротьбою за кораблі. Сьогодні головною ціллю стають логістичні системи. Якщо країна не може безпечно експортувати власну продукцію, вона поступово втрачає не лише доходи, а й економічну стійкість. Останні події свідчать, що саме цього Росія намагається досягти щодо України.

За оцінкою Міністерства аграрної політики України, через російські удари по чорноморських портах і обмеження судноплавства понад 30 мільйонів тонн зернових та олійних культур можуть залишитися без повноцінного доступу до світових ринків.

Якщо ця оцінка підтвердиться, йтиметься вже не про окремі атаки на портову інфраструктуру, а про системну кампанію, спрямовану на підрив головного експортного механізму української економіки.

Що змінилося

Протягом останніх місяців російські удари по Одесі, Чорноморську, Миколаєву та інших портових об’єктах сприймалися переважно як окремі епізоди військової кампанії.

Однак нові оцінки українського уряду змінюють масштаб картини.

За словами першого заступника міністра аграрної політики Тараса Висоцького, альтернативні маршрути через Дунай, залізницю та автомобільні переходи здатні компенсувати лише приблизно половину колишнього морського експорту. Повноцінно навіть ці маршрути зможуть працювати не раніше кінця серпня.

Водночас кількість атак на судна та портову інфраструктуру в липні вже перевищила показник за весь 2025 рік.

Це означає, що Росія дедалі менше концентрується на окремих об’єктах і дедалі більше — на руйнуванні самої системи української морської торгівлі.

Логістика стала полем бою

Україна є одним із найбільших світових експортерів зерна, кукурудзи та соняшникової продукції.

Більша частина цього експорту історично здійснювалася саме морським шляхом.

На відміну від військових вантажів, аграрний експорт потребує величезної транспортної пропускної спроможності.

Десятки мільйонів тонн неможливо швидко перенести на автомобільний транспорт або залізницю.

Саме тому морські порти залишаються критично важливими.

За оцінкою української сторони, прямі втрати аграрного сектору вже становлять від 1,5 до 3 мільярдів доларів, тоді як внутрішні закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію впали приблизно на 30 відсотків.

Це означає, що наслідки атак відчувають не лише портові оператори, а й українські виробники, для яких скорочуються прибутки та можливості фінансувати наступний посівний цикл.

Чому Балтика не може повністю замінити Чорне море

На перший погляд може здатися, що проблему можна вирішити, переорієнтувавши експорт до Польщі, Литви чи Німеччини.

Насправді це значно складніше.

Балтійські порти вже працюють із власними вантажопотоками, а український експорт має пройти кілька додаткових логістичних етапів.

Найбільшими обмеженнями залишаються:

• різна ширина української та європейської залізничної колії;
• обмежена пропускна здатність прикордонних переходів;
• нестача перевантажувальної інфраструктури;
• конкуренція за портові потужності з іншими європейськими вантажами.

Саме тому навіть масштабне використання портів Гданська, Гдині, Клайпеди чи німецького узбережжя не дозволить швидко компенсувати втрату чорноморських маршрутів.

Балтійський коридор може стати важливою частиною рішення, але не його повною заміною.

Наслідки для регіональної безпеки

Для країн Балтії ця історія виходить далеко за межі українського аграрного експорту.

По-перше, збільшення сухопутних перевезень означає додаткове навантаження на польську логістичну систему та транспортні коридори східного флангу НАТО.

По-друге, якщо значна частина експорту переміщуватиметься до Балтійського моря, місцеві порти дедалі більше інтегруватимуться в українську економічну логістику.

Це автоматично підвищить їхню стратегічну важливість.

По-третє, атаки на чорноморське судноплавство знову ставлять питання про міжнародні механізми захисту комерційних перевезень.

Після припинення Чорноморської зернової ініціативи безпека цивільного судноплавства дедалі більше залежить від військово-політичних рішень окремих держав.

Економічний тиск як стратегія війни

У сучасній війні економічні наслідки можуть бути не менш важливими, ніж військові.

Позбавлення України стабільного морського експорту означає:

• скорочення валютних надходжень;
• зменшення податкових доходів;
• послаблення аграрного сектору;
• додатковий тиск на державний бюджет;
• зростання вартості страхування судноплавства;
• скорочення кількості міжнародних перевізників, готових працювати в українських портах.

Інакше кажучи, удари по портовій інфраструктурі мають накопичувальний ефект.

Кожна нова атака не лише руйнує окремий об’єкт, а й збільшує ризики для всієї логістичної системи.

Що буде далі

Найімовірніше, найближчими місяцями Україна та її партнери зосередяться на кількох напрямках.

Перший — подальше розширення дунайських маршрутів та сухопутних переходів із Польщею та Румунією.

Другий — пошук міжнародного механізму захисту комерційного судноплавства в Чорному морі.

Третій — прискорення розвитку систем протиповітряної та протиракетної оборони навколо портової інфраструктури.

Саме тут історія українського експорту несподівано перетинається з історією FREYJA.

Якщо Європа справді хоче забезпечити безпечну роботу критичної інфраструктури, їй знадобляться не лише кілька десятків дорогих комплексів Patriot.

Потрібна масова система, здатна економічно захищати порти, електростанції, логістичні центри та промислові об’єкти від регулярних ракетних атак.

Висновок

Нинішня кампанія Росії проти українських портів дедалі більше нагадує не серію окремих ударів, а системну спробу зробити головний експортний маршрут України економічно та фізично ненадійним.

Для України це означає боротьбу за один із ключових елементів економічної стійкості.

Для Європи — нагадування про те, що безпека континенту визначається не лише танками чи літаками, а й здатністю захищати морську логістику, торговельні коридори та критичну інфраструктуру.

Саме тому атаки на чорноморські порти вже давно перестали бути виключно українською проблемою. Вони поступово перетворюються на виклик для всієї європейської системи економічної безпеки.