Baltic Security Monitor | Геополітичний коментарЗа матеріалами Material OSINT Update, 6 серпня 2026, 08:00

Повітряна війна входить у нову фазу. Якщо раніше головною проблемою України була нестача систем Patriot, то тепер дедалі очевидніше: критичним ресурсом стають самі ракети-перехоплювачі. Навіть найкраща батарея ППО втрачає цінність, коли пускові установки залишаються без боєкомплекту. Саме тому останні заяви Києва і НАТО стосуються вже не майбутнього виробництва, а термінового пошуку готових запасів у союзників.

Що змінилося

Президент України Володимир Зеленський вперше озвучив масштаб скорочення поставок: за першу половину 2026 року Україна отримала лише близько третини того обсягу зенітних ракет, який союзники передали за аналогічний період минулого року.

Ця цифра пролунала одразу після одного з найважчих комбінованих ударів останніх місяців. Під час атаки 4–5 серпня українська протиповітряна оборона не змогла перехопити жодну з 24 балістичних ракет і чотирьох гіперзвукових ракет «Циркон».

Раніше головною темою залишалося розширення виробництва Patriot і переговори про локалізацію випуску перехоплювачів. Тепер акцент зміщується на інше: як швидко знайти вже існуючі ракети, які можна передати Україні протягом найближчих тижнів, а не років.

Саме тому після переговорів Зеленського з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте Альянс розпочав координацію із державами, що мають сумісні запаси перехоплювачів. Рютте підтвердив, що вже веде відповідні консультації з союзниками, а президент Фінляндії Александр Стубб заявив про готовність шукати практичні рішення для посилення української оборони від балістичних ракет.

Чому це важливо

Проблема виходить далеко за межі України.

Практично всі країни східного флангу НАТО використовують ті самі класи ракет-перехоплювачів або сумісні системи, що можуть бути корисними Україні. Передача навіть частини боєзапасу означає складний вибір між негайною підтримкою Києва та підтриманням власної готовності.

Для Балтійського регіону це особливо чутливе питання.

Естонія, Латвія й Литва не мають глибоких запасів далекобійних протиракетних засобів, а Польща, Німеччина, Румунія та Швеція вже активно нарощують власні системи ППО на тлі зростання російської загрози.

Фактично НАТО доведеться відповісти на стратегічне питання:

чи ефективніше залишити ракети на національних складах, чи використати їх зараз, коли вони можуть знищувати російські балістичні ракети ще над Україною, не допускаючи подальшого накопичення російського бойового досвіду.

Баллистика залишається найскладнішою загрозою

Останні події вкотре підтверджують різницю між захистом від крилатих і балістичних ракет.

Більшість європейських систем середньої дальності та винищувачі здатні ефективно працювати проти літаків, безпілотників і значної частини крилатих ракет. Проте перехоплення швидкісних балістичних цілей, що різко знижуються на фінальній ділянці траєкторії, залишається завданням для значно меншої кількості комплексів.

Саме тому навіть активний розвиток нової європейської протиракетної архітектури, включно з програмою FREYJA, не здатний усунути проблему найближчих місяців. Майбутні системи можуть змінити баланс сил у другій половині десятиліття, але не компенсують дефіцит перехоплювачів цієї осені та взимку.

Стратегічні наслідки

Ситуація дедалі більше нагадує класичну проблему розподілу обмежених ресурсів.

Поки Росія нарощує виробництво балістичних ракет і комбінує їх із дронами та крилатими ракетами, союзники вимушені вирішувати, де кожен окремий перехоплювач принесе найбільший військовий ефект.

Якщо нових поставок найближчим часом не буде, Україна, ймовірно, буде змушена ще жорсткіше визначати пріоритети оборони, концентруючи найдорожчі ракети навколо Києва, енергетичної інфраструктури та ключових портів, тоді як менш критичні райони можуть отримувати значно слабше прикриття.

Одночасно зростає роль далекобійних ударів по російських пускових установках, складах і виробничих підприємствах, адже зменшення кількості запущених ракет стає таким самим способом посилення ППО, як і постачання нових перехоплювачів.

Висновок

Дефіцит систем Patriot більше не є головною проблемою української протиповітряної оборони.

Головним обмеженням стає дефіцит боєкомплекту.

Саме тому центр ваги поступово зміщується від довгострокових промислових програм до екстреного перерозподілу існуючих запасів між союзниками. Наскільки швидко НАТО зможе знайти ці ракети, може визначити ефективність української ППО протягом найближчих місяців — саме тоді, коли Росія, ймовірно, намагатиметься максимально використати поточне вікно можливостей до зимової кампанії.